Нещодавно мала розмову з випадковою знайомою. Жінка розповіла, що у 2014 році у їхній родині, яка мешкала у Макіївці, відбувся розкол. Брат за своїми переконаннями пішов у батальйон Козиціна у місті Красний Луч, жінка виїхала одразу до звільненого Сєвєродонецька. «Батьки залишилися у Макіївці, брат – у Красному Лучі в ополченні, тож я не бачила батьків вже понад шість років і невідомо коли ми зустрінемося», — розповіла жінка. Я поцікавилася, чи не шкодує брат про те, що пішов в ополчення. «У нього настали повні розчарування і зневіра, але шляху назад вже немає. Він допомагає батькам і хоча б це добре», — відповіла мені жінка. – Ми з чоловіком навчалися у Донецьку, планували там залишитися жити, бо справді було красиве місто. Зараз телефоную знайомим, цікавлюся, як там, то сказали так: «Уяви собі вимираюче село, коли вдень хоч голяка пройдися – ніхто не побачить, так зараз і у Донецьку. Місто вимирає, роботи немає, люди розбігаються, хто куди, аби лише якось вижити».
Почувши таку розповідь, намагалася уявити безлюдні вулиці колись такого красивого міста і не змогла. Я була там лише один раз ранньої весни 2014 року, збиралась приїхати ще раз за кілька місяців, але не судилося. Втім, впевнена, що колись таки попаду у Донецьк, вже звільнений. А поки на тимчасово окупованій території Луганської та Донецької областей місцева влада всіма силами намагається прискорити видачу паспортів РФ населенню, бо такий паспорт дозволяє проходити службу у незаконних збройних формуваннях. Активно відбувається вербування осіб з російськими паспортами для поповнення рядів «миротворців» для виконання завдання у Нагірному Карабасі. Молоді хлопці, які мають родину та дітей, але не мають жодного доходу, змушені йти до лав «миротворців».
За авторства С.Талан